Автор посібника з критичного мислення про нові інструменти у навчанні (інтерв'ю "Українській правді")

Ігор Сущенко, співавтор-розробник курсу і програми з критичного мислення, тренер нашої платформи, дав інтерв’ю виданню “Українська правда” – “Вчителям і дітям. Автор посібника з критичного мислення про нові інструменти у навчанні”.
“Запитуєш – значить думаєш. Саме питання стимулює процес мислення”, – каже виконавчий директор організації “Вчителі за демократію та партнерство” Ігор Сущенко.
У 2009 році разом з командою інших викладачів він взявся за створення курсу з розвитку критичного мислення. Як пояснює Сущенко,”виникла критична необхідність, аби люди навчились думати”.
Ця критична необхідність нікуди не зникла, та принаймні в школі її намагаються виправити у межах варіативної складової програми.
Адже в кожному класі є певна кількість годин, які можна використати для курсів за вибором. Їх викладання оплачується державою.
Школа разом з батьками має вирішити, що саме за ці кілька годин вивчатимуть діти: етику подружнього життя і сімейні цінності чи критичне мислення.

Ігор Сущенко

Поштовхом для створення курсу “Основи критичного мислення”, була діяльність по розповсюдженню програми “Дебати” (“Вчителі за демократію” є членами міжнародної освітньої спільноти дебатерів IDEA (International Debate Educational Association),а також розробка ряду курсів з громадянської та правової освіти.
Як каже Сущенко, в ході цієї роботи вони й вивчали міжнародний досвід розвитку критичного мислення.
Тоді “Вчителі за демократію” взялись за оновлення шкільної системи освіти: вчити не лише відтворювати завчені знання, але й критично їх осмислювати і ставити запитання.
“Проведене дослідження показало, що жоден предмет, не навчав учнів ставити запитання, тільки відповідати”, – каже Ігор Сущенко.
А оскільки людина не починає думати, поки не ставить запитання, то вся шкільна система передбачає, що думка має виникати тільки у відповідь на запитання дорослого, або начальника.
“Не думай, поки твою думку хтось не штовхне. І це насправді страшно”, – каже він.
Не менш страшно те, що навіть якщо запитання і передбачені, то школярі мають по суті знайти правильну відповідь і “вгадати” думку автора запитання.
Набутий досвід, очевидні проблеми у шкільній освіті та соціальні події підштовхнули чотирьох авторів створити окремий курс, який би дав вчителям і дітям навички критичного мислення.
Тим більше, що саме критичне мислення є серед найнеобхідніших навичок для успіху в майбутньому – про це каже і Світовий економічний форум.
“Українська правда. Життя” зустрілась з Ігорем Сущенком, аби обговорити особливості викладання, віковий поріг для навчання критичному мисленню та практичне застосування такої навички.
ПРО ВІКОВИЙ ПОРІГ НАВЧАННЮ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ
Критичне мислення можна починати розвивати з дошкільного віку. Наприклад, дитина каже, що не хоче одягати щось.
– А що ти хочеш? – запитує батько, який розвиває критичне мислення.
– Я хочу рожеву сукню.
– Чудово. Але чому? – тут вже треба обґрунтувати свою думку, а це – навичка критичного мислення. І тоді дитинка каже:
– Рожеву, бо в рожевому ходять принцеси, а я ж принцеса?!
О! Ми спонукали дитину до того, що вона не просто має думку, а вона може її обґрунтувати. Наступне питання може бути: “А чому ти думаєш, що принцеси в рожевому?” Якщо вона скаже, що бачила в книжці, це вже по суті посилання на джерело.
Тобто це не просто обґрунтована думка, а вона ще і доведена з опорою на доказ. Отаким чином через запитання, в тому числі, і працює методика розвитку критичного мислення.
Кого можна навчити оцієї методики? Вихователів в дитсадках – ми зараз над цим думаємо.
Більш складні інструменти можна давати вже в початковій школі.

Насправді, будь-яка робота з інформацією включає в себе наступні навички:
виділити головне,
переказати іншими словами,
навести приклад,
розділити на частини, порівняти, знайти спільне і відмінне тощо.
Це все – навички не простого запам’ятовування інформації, а опрацювання її.
Коли ми говоримо про розвинене критичне мислення, то маємо на увазі людину, яка вміє будь-яку інформацію розглядати з різних сторін.
Візьмімо стільці. Що можна дослідити про стільці? Їхню конструкцію, матеріал, виробника, зручність, способи використання, як обійтися зовсім без них. Далі ми можемо приймати якесь рішення – це елементарний прийом критичного мислення, який називається “кубування” (у кубика 6 граней).
З цієї ж позиції можна розглядати будь-яку тему чи інформацію.
Дискусія – це теж інструмент критичного мислення. В ній ми слухаємо різні точки зору.
Більш старших дітей можемо спитати: “Ти так думаєш? А я по-іншому думаю. Давай, не відмовляючись від власної позиції, пошукаємо, з чим ми згодні обоє, давайте знайдемо точки згоди”.
Це інструмент, яким можна навчити дітей досягати згоди. Яким чином можна домовитися, залишаючись різними.
Спілкування – одна з ключових компетенцій. Можна сперечатися про що завгодно. Про клонування, з точки зору медичних цілей, загальнолюдських цінностей, релігійних, яких хочете.
Вміння домовлятися в тому ж самому рейтингу Світового економічного форуму стоїть дуже високо. Переговори є ключовою роботою в більшості бізнес-сфер.
Де, коли, кого навчали переговорам у вузах? Неформальна освіта цього навчає. Але це тому, що офіційна освіта цього не навчила.
Традиційно сталося так, що ми хочемо, щоб випускник багато знав. Колись була така фраза, що школа має дати основи наук. Оскільки основи розширюються з кожною хвилиною, то все більше і більше учні мають оцих основ засвоїти.
В багатьох європейських та американських школах діти навантажені не знаннями, а методами їх здобування. Тобто навичка є метою навчання, а у нас – знання є метою навчання. Накопичивши знання, багато наших випускників не знають, що з ними робити.
Але в українських школах теж з’являються ознаки навичкових курсів.
Наприклад, на уроці з “Практичного права” треба знати: Як написати заяву до органів влади? Як бути, якщо ти став свідком правопорушення або ж сам потрапив у таку ситуацію? Як бути компетентним споживачем з юридичної точки зору? І все це – дуже конкретно: що робити.
Те саме в уроках для сталого розвитку: як побудувати свою модель поведінки, яка була б орієнтована на сталий розвиток людства?
Курс “Основи критичного мислення” теж навчає навичок через оволодіння інструментами мислення, роботи з інформацією, оцінки її та прийняття обґрунтованих рішень.
ПРО СТВОРЕННЯ КУРСУ І ОСОБЛИВУ РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ
Ми одразу почали об’єднувати міжнародний досвід, при цьому він був не тільки західний. Над курсом спочатку працювало три країни: Україна, Азербайджан і Киргизстан.
В Україні до цього з 1998 року працювала програма “Читання та письмо для критичного мислення”, фінансована фондом Сороса. Але коли скінчилося фінансування проекту, скінчилася і програма.
Готуючи цей курс, ми дуже багато перечитали того, що написали у всьому світі про критичне мислення.
Відтак наша міжнародна група авторів з 15 осіб почала думати, що можна було б створити спільне, аби його можна було поширювати як модель розвитку критичного мислення у різних країнах.
До чого ми прийшли? Що старшокласникам можна дати в руки набір методів, з якими вони можуть працювати з інформацією: як сприймати її, так і створювати, розуміти як дійшли до цієї думки, що допомогло до неї прийти або що заважало подумати інакше.
Наш курс “Основи критичного мислення” розроблений для старшокласників. Ми взяли 10 клас як базу, хоча деякі вчителі пробують провести цей курс у 9 класі. Але це не дуже просто.
Зробити такий курс обов’язковим предметом просто неможливо. Адже люди навчаються в різному темпі. Пропонована програма розрахована на високий темп роботи, “сильних” учнів. Хоча у вчителя завжди є можливість варіативності викладання.
Взагалі, критичне мислення – це прийняття будь-яких рішень. Ми вирішили, що в підручнику має бути абсолютно все з реального життя.
Відтак тексти в посібнику умовно поділяли на “теоретичні тексти” і “тексти про життя” – про каву, харчування за групою крові, глобалізацію або найщасливіші професії у світі. І стосовно всіх цих ситуацій діти мали вчитись мислити критично.
Це був перший принциповий підхід, що це у нас предмет, орієнтований на життя сьогодні, а не “коли я стану дорослим”.
Другий підхід – абсолютна інструментальність змісту.
Тобто на уроці учень має отримати 5-6 інструментів критичного мислення, які він зможе використовувати будь-коли, йдучи зі школи додому, на наступному уроці чи на перерві.

Третій підхід – зміна підходу “я вчитель, бо володію інформацією, якою не володіють учні”.
Ми не сподівались, що курс можуть викладати тільки вчителі, які мають власне розвинене критичне мислення. Тому для викладачів створений методичний посібник, де описані методи організації навчальної діяльності учнів.
Не треба критично мислити стосовно методички, яка написана (сміється). Ми хотіли убезпечити учнів від некритичного мислення педагога. І тому запропонували іншу роль вчителя. Його задача тепер допомогти учням навчитися самим, а не розказувати їм “правильні істини”.
У нашій моделі вчитель – організатор освітнього процесу, який здійснюють учні.
Наприклад, він запитує: “Що ви з цього приводу знаєте (на початку уроку)? Ага. А тепер почитайте текстик, що про це думають експерти. Зрозуміли?”
– Зрозуміли.
– Що ви тепер ви знаєте про це?
– …
– Тепер спробуйте на іншому рівні (аналізувати, приймати рішення, ставити запитання). Вдалося? Який результат для вас цього уроку?
– Такий-от.
– Дякую, – каже вчитель.
Все.
Це способи, які описані в методичці. Насправді їх багато.
А ще в посібнику дається багато інструкцій учневі: Прочитай текст таким способом. Зроби з інформацією оце. А потім поговоріть про те, що ти зробив. Розкажи про свій досвід, що тобі вдалося, а що ні.
І таким чином ідемо ми від уроку до уроку.
У підручнику є ще дві рубрики: “Думати – це весело” і “Думати – це серйозно”. Ми весь час йшли до того, що процес думання можна зробити легким і веселим. В посібнику є багато історій, анекдотів, цитат. Вони з одного боку ілюструють основну думку уроку, а з іншого – показують, як це круто думати.
У нас в одному уроці є такі оціночні запитання. Одне з них таке: “На якому етапі уроку ви почувалися щасливим?”. На уроці треба почуватися щасливим, а не тим, який під тиском вчителя, який зараз волає.
ЯК ПЕРЕКОНАТИ ВЧИТЕЛЯ ВИКОРИСТОВУВАТИ НАВИЧКИ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ
Ми їм пояснюємо, що це – новий педагогічний інструмент. Цікавий і зручний. Крім того, це набір кількох десятків прийомів, які можна використовувати де завгодно: на математиці, інформатиці, на літературі чи художній культурі.
Крім того, “Критичне мислення” актуальне в освітньому просторі. Подивіться концепцію “Нова українська школа”, там сполучення “критичне мислення” зустрічається на кожному кроці. І недаремно воно там зустрічається, оскільки це нові вимоги часу.
Світовий економічний форум ставить “Критичне мислення” у трійку основних компетентностей для молодої людини у 2020 році. У переліку є ще “вміння вирішувати проблеми”, “вміння спілкуватися” – це те, що на наших уроках закладається методикою.
Оскільки курсів за вибором в принципі купа і обрати можна будь який, для вчителя важливо ще те, що цей курс повністю забезпечений методично.
Є підручник, який можна взяти в руки. Є методичка для вчителя, де описано кожен урок. Є програма, яка затверджена МОН України. Результати навчання прописано, інструмент в руки вчителю даний. Беріть і працюйте. Це легко, це зручно, будь ласка, використовуйте.

Зрозумійте, ми живемо в епоху, коли інформація стає настільки величезним чинником нашого життя, що з нею треба вміти працювати, для того щоби бути захищеним від маніпуляції.
Від них є один захист – критичне мислення. Ми даємо те, що справді дуже потрібно кожному на кожному нашому кроці, бо на нас впливає все, що завгодно: реклама, політичні гасла, білборди. З цим потрібно вміти працювати і жити.
Чи є у вас гарантія, що після вашого предмету дитина має критичне мислення? Немає гарантії. По перше, курс називається “Основи критичного мислення”. Ми закладаємо основи.
Ми впевнені в тому, що наші випускники мають у користуванні інструменти, які можуть використовувати. Одні більше – інші менше. Як і в кожному шкільному предметі. Наприклад, візьміть математику. Всі її вчили 10-11 років. Як ви оцінюєте ККД математики? Ви багато її використовуєте?
ПРО ТРЕНІНГИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ
Підручник з основ критичного мислення вийшов у 2010 році. З тих пір ми провели багато навчальних семінарів для шкіл, які хочуть впровадити в себе цей предмет – близько 500 шкіл отримали комплекти підручників для викладання цього курсу.
Загалом через наші тренінги пройшло більше 3 тисяч вчителів. Не всі вони викладають сам курс “Основи критичного мислення”, але використовують нові методики вже на своїх уроках.
Однак не всі вчителі готові до того, щоб позбутись своєї ролі гуру, і розділити відповідальність за результат на навчання з учнями. Тому ми працюємо тільки із зацікавленими вчителями.
Хоча виявилося, що їх дуже багато. Коли ми через інтернет оголошуємо про наступний тренінг, то зголошується більше, ніж може вмістити група. Хоча це просто оголошення через Facebook. Але вчителі готові вчитись цьому за свої гроші і у свій вільний час.
Зараз це працює як позагрантова програма – ми як громадська організація намагаємося поширити цю ідею.
Деякі наші експерти за власним бажанням навчають інших вчителів на курсах підвищення кваліфікації в обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти. Так, наприклад, є в Харкові, Тернополі, Білій Церкві.
У нас є такі приклади, коли вчителі-ентузіасти збирають довкола себе людей, проводять якісь майстер-класи, педради і вирішують зробити критичне мисленням головною ідеєю розвитку школи.
Ми готуємо вчителів на тренінгах через переживання ними самими цих методів – вони мають зрозуміти, як почуває себе учень, коли його ось так навчають.
Базовий рівень можна закласти за 8 годин тренінгу. Зазвичай методичний тренінг відбувається 14-18 годин. Це хороший тренінг, коли учасники оволодівають декількома (до 15 методів), які вони можуть на практиці застосовувати вже завтра. Плюс ми забезпечуємо методичною літературою, де ці методи описані, їхня мета, тривалість, порядок дій. Хоч бери і прямо завтра з класом все роби.
Оскільки ми працювали як громадське об’єднання, у нас є група тренерів – методисти з хорошим тренерським стажем по Україні. Таких тренерів у нас півтора десятка.
В регіонах ми можемо теж проводити такі тренінги, на замовлення якоїсь групи. І тоді або хтось з Києва їде, або ж ми залучаємо місцевих тренерів.
Що має зробити вчитель, якщо він зацікавлений оволодіти методикою?
Завжди проходять відкриті тренінги, тому треба записатись на найближчий з них. Базовий одноденний тренінг коштує 300 грн. Після цього вчитель отримує сертифікат, підручник і всі необхідні матеріали. Цей курс дає можливість використовувати методики розвитку критичного мислення на інших предметах.
Якщо людина хоче викладати саме предмет “Основи критичного мислення” як курс за вибором, то треба записатись на спеціалізований тренінг. Участь у ньому теж коштує 300 грн.
Вартість розраховується з розрахунку витрат: приміщення, канцтовари, роздаткові матеріали книжка, робота тренерів, кава печиво. Прибуток не закладається – ми неприбуткова громадська організація.
Критичне мислення як шкільний предмет – це унікальне явище України. Так, нема такого предмету у школах в інших країнах. Чому, власне, наш посібник і програму просто вимагали перекласти англійською.
Ці матеріали ми допомагали адаптувати до освітніх систем Азербайджану, Латвії, Узбекистану, навіть Росії. В усіх цих країнах ми працювали з їхніми авторами, навіть підготували їхніх вчителів до апробації.
Тож наша книжка є навіть латвійською, а курс критичного мислення зараз викладають під час підвищення кваліфікації вчителів.
Передрук інтерв’ю Галини Титиш, “Українська правда”.

12 жизненных законов Натальи Грэйс

Мудрость приходит с опытом. Психолог Наталья Грэйс в своей знаменитой книге «Законы Грэйс» сформировала коллекцию наблюдений о жизни. Умозаключения, которые удалось обнаружить автору, помогают нам стать немного мудрее и сберечь свои силы. Эти 12 жизненных законов помогут вам пересмотреть свои действия и жизненные цели.

1. Закон показательности мелочей
Как человек проявляет себя в мелочах — таков он и есть! Он может быть щедр по-царски, но раз в году, а мелочная натура проявляется в мелочах ежедневно, поэтому мелочи куда более показательны.

2. Закон неизбежности потерь
Во всем, что человек делает, он допускает промахи. Поэтому потери неизбежны. Потери неизбежны, господа! Зная это, не следует огорчаться слишком сильно. На многое, но не на все, мы можем повлиять. Есть общие законы мироздания. Мы не можем быть идеальными, и наши действия — тоже. Неизбежность потерь принимайте со смирением. Пожалуй, оно нужно только здесь. 
3. Лучше недо- , чем пере-
Это касается абсолютно всего. Например, если произносите речь, то закончите ее до того, как люди устанут. Гете говорил: «Тайна скучного заключается в том, чтобы сказать все». Пошли на свидание — проститесь чуть раньше, чем это захочет сделать ваш партнер. Уходите из гостей прежде, чем они затоскуют по одиночеству. Помните: лучше недо-, чем пере-…
4. Закон общей упряжки
Две лошади в одной упряжке в состоянии сдвинуть с места 15 тонн. А вот каждая из них по отдельности — только 3 тонны. Впрягайтесь в дела не меньше, чем по двое, и будете эффективны. «Нитка, втрое скрученная, не скоро порвется».
5. Закон срока
Назначение срока выполнения любого дела увеличивает его событийную вероятность. Одно дело сказать «созвонимся» и совершенно другое — «я позвоню тебе завтра в десять утра». Вероятность звонка во втором случае существенно выше.
6. Закон обнуления
Мозгу необходимо обнуление. Если вы вернулись домой и еле держитесь на ногах, а сделано только 14 дел из 28 запланированных на сегодня, если вы уселись и сидите, тупо глядя перед собой в пустоту, то не вините себя за неэффективность! Мозг не может бесперебойно выполнять ваши распоряжения. Собой ему тоже необходимо заняться. Должен же он навести порядок во всех тех «ошметках», что вы в него понакидали. В это время нужно отсутствие всякой информации извне. Мозг «очищается» в это время. Это и есть обнуление. Даже почва перестает быть плодородной, когда в седьмой год ей не дают отдохнуть, а заставляют рождать снова. Это делает ее бесплодной рабыней. Да здравствует обнуление!

7. Закон ложности идеальных условий
Никогда не будет идеальных условий. Глупо, конечно же, отрицать, что благоприятные обстоятельства изредка случаются. Еще реже кому-то хватает мудрости воспользоваться ими. Отчасти потому, что возможности скрываются под личиной проблем, которые нужно решать.
8. Закон компенсации
Не бывает всего одновременно! Можете ли вообразить: жена — красавица, маникюр, прическа, пироги дома не пересыхают, в постели с мужем — чудеса изобретательности и страсти; дети купаются во внимании; гениально поет, развлекает гостей игрой на рояле; здоровая — ну просто кровь с молоком; покладистая, характер шелковый, встречает улыбкой, гениальная поэтесса, удачливая бизнес-леди, идеальный друг?..
Не бывает всего одновременно, поэтому Наполеон боялся кошек, Чайковский ел бумагу и плакал до десяти раз на дню, Суворов часто прикидывался дурачком, Шиллер на полном серьезе клал на стол гнилые яблоки для прикорма музы, а Бах швырял в органиста париком, когда тот фальшивил.
Если в чем-то одном человек достиг существенных успехов, то в другом у него обычно бывает недобор. Но человек ценен не столько отсутствием пороков, сколько наличием достоинств.
9. Закон влияния
Окружение влияет на то, каким станет человек. В медицине есть такое понятие — норма реакции. Очевидно, что кому-то предопределено быть стройнее, кому-то — полнее. Но даже и в пределах понятия о полноте можно быть полненьким симпатягой, а можно — обрюзгшим и распустившимся до уродства. При одной и той же генетике, заметьте. Это и называется нормой реакции. Даже если человек не достает звезд с неба, то и у него есть некий запас этой самой нормы реакции. В одном окружении он станет развитым (пусть даже относительно), а в другом — примитивным. Окружение влияет на многое, если не на все. Мы превращаемся в тех, кто рядом с нами, и гораздо реже превращаем окружающих в себя.

10. Закон полярной реакции на талант
Талантливые люди всегда вызывают полярные реакции: либо восторг, либо ненависть. Их невозможно воспринимать равнодушно. Их невозможно не замечать, игнорировать. Их невозможно забыть. Их помнят, их любят, их ненавидят, о них думают, им завидуют. Поэтому если вы талантливы, то не надейтесь на всеобщее одобрение. Враги будут уже потому, что не все таланты достались им.
11. Закон общей памяти
Больше всего людей связывает общая память о событиях и всяких там пудах соли. На общей памяти базируется привязанность и в изрядной мере спокойная стадия продолжающейся любви. Таким образом, попадание в память связывает людей. Хотите доброй привязанности — попадите в память добром.
12. Закон «Не твои люди»
Не твои люди все равно от тебя уйдут.
                                                                                                                    Автор: Наталья Грэйс

Не обманывайтесь: не каждый ребенок — гений

Алеся Лонская

Если в 3 года ты рисуешь Куинджи — в 23 года ты будешь рисовать героиновые глюки, а в 33 — картинки на приеме у психотерапевта.
— Я долго искала хорошего преподавателя по рисованию. На Южнобутовской потрясающий преподаватель, но она берет 15 тысяч в месяц! Конечно, я никаких денег бы не пожалела, но это для нас пока дороговато. Хвалят кружок в «Лире», и мы идем туда, сегодня подали заявление, — рассказывает подруга.
Ее дочери Маше 3 года.
— А она уже умеет рисовать?
— Она недавно научилась раскрашивать, не выходя за контур!
Другая знакомая мама трехлетнего малыша отдала его сразу в два кружка: рисования и раннего чтения и обучения счету.
— Алеся, вы манкируете! Вы обещали, что ваша Машенька будет ходить вместе с нами! — напоминает мама Давида.
Я смотрю на своего Масяныча, ковыряющуюся в луже, и думаю, как было бы здорово, если бы вот эта неорганизованная, непослушная, лохматая девочка, больше всего на свете любящая ковырять в носу и еще в песочнице, рисовала. Передо мной встает идеал, и я вспоминаю расхожие лозунги: «Каждый ребенок — гений!», «После трех уже поздно!», «Главное — найти хорошего педагога!». Я заряжаюсь, высоко поднимаю голову и иду домой пилить мужа на тему кружка.
Муж скептически смотрит на Машу и изрекает:
— А ты уверена, что она сможет усидеть на стуле хоть десять минут?
— Да! Она вообще-то любит рисовать. Наверное.
— Да ну! — парирует муж. — Когда я водил ее в «Детскую комнату» в клубе «Зебра», все дети пошли рисовать с педагогом, а она осталась в бассейне с шариками. Ее звали-звали — бесполезно. Ей еще рано! Ты только отвращение у нее вызовешь.
— Но Саша, а вдруг мы что-то упустим?
— Четыре тысячи рублей в месяц, — изрек муж и углубился в компьютер.
— Мама! Я хочу с Давидом! В кружок! — ноет Маша. И я все-таки повела ее на пробный урок.
Вокруг нашего дома три развивающих центра. Все активно агитируют приходить именно к ним, раздают бесплатные шарики, приглашают аниматоров. Клубы находятся на первых этажах жилых домов. Их вестибюли настолько малы, что там не умещается коляска и некуда повесить куртку, если не ушла предыдущая группа. Зато стены увешаны детскими поделками. На стене ближайшего развивающего клуба висят фотографии только что вставших на ноги малышей, и красуется подпись: «Именно в этом возрасте самое время учить буквы и цифры».
— А я-то думала, что в это время нужно учиться надевать штаны, — заметила я, отдавая администраторше 300 рублей за пробный урок.
— Одно другому не мешает! — с улыбкой заметила она.
Машу и еще двоих малышей уводят за дверь.
Из-за двери я слышу развеселую музыку и команды педагога. Они, кажется, поют слоги (точнее, педагог поет, а дети не успевают). Голос срывающийся, поминутно называющий имя того, чье ускользающее внимание нужно снова ловить.
Тем временем из соседнего кабинета выходит старшая группа с тетрадочками и портфелями. Они еще не школьники, но выглядят как будто уже в первом классе и учатся по-настоящему. Настолько по-настоящему, что куда-то пропала в них эта детская сумасшедшинка, с которой выбегают из-за двери с ясным и твердым намерением все разломать.
Администратор шепотом рассказывает, какие они делают успехи и в какие престижные школы поступят.
— К школе нужно уже уметь читать и писать! — твердо заявила она, намекая, что этим они и займутся с моей Машей, и это наш единственный шанс.
— Как? Разве писать в школах уже не учат? — удивилась я.
— В обычной-то учат. Ну вы же понимаете, к нам приходят дети, чьи родители хотят отдать их в престижные школы. В обычных сами знаете, какой контингент…
В это время бабушки и папы всовывали податливые уставшие руки своих чад в рукава курток, а ноги в ботинки. Меня передернуло. Слуги гениев. Кажется, я была на фабрике по производству нарциссизма.
— Вы знаете, тут один папа говорит мне: «Я понял, за что я плачу деньги, когда мой ребенок за обедом сказал «Ай лайк орэндж джус!». Представляете, вот ваша дочка будет удивлять бабушек и в три года говорить по-английски! — светилась администратор.
— Но она может заговорить по-английски и в семь лет. И за два месяца выучит то, что дети у вас учат год.
— В семь уже поздно, деточка моя! — всплеснула руками администратор.
А ведь какой потрясающий маркетинговый прием: убедить родителей, что после трех лет уже поздно начинать заниматься английским, танцами, плаваньем и скрипкой. Ничего не напоминает? «Успейте ТОЛЬКО сегодня!». Так же, как нам продают платиновые ножи и пылесосы Кирби со скидкой только сегодня — так продают и «будущее» наших детей, убеждая, что мы его упустим.

По истечении 40 минут из-за двери вышла Маша. Возбужденная и одновременно измученная. Вручила мне какую-то распечатанную бумажку с картинками.
— Это домашнее задание! — пояснила педагог. — Она должна назвать слова, в которых есть буква «А». Надо развивать ей фонематический слух!
Конечно, никакого фонематического слуха у Маши не было и в помине, она знала букву А, но еще не могла понять, что машинка, нарисованная на картинке, — это слово, а вовсе не машинка, и что в этом слове надо услышать отдельные буквы — ведь она воспринимала его на слух целиком!
Сколько я ни спрашивала Машу, что она там делала — она сама не поняла и не могла рассказать. Зато прыгала, как заведенная, и требовала: «Еще! Еще!». Словно ее там включили и забыли выключить. Это было похоже на экзальтированный сеанс в какой-нибудь секте.
Но я решила «дожать» и отправила ее на второй пробный урок — рисования.
А администратор в это время «дожимала» меня.
— Разве вы хотите, чтобы ваш ребенок был серенькой личностью? Или какой-нибудь… домохозяйкой?
Тут я потупила глазки, потому что сама и есть «какая-нибудь домохозяйка». Только не от безысходности я выбрала этот путь. А наоборот, от избытка, видимо, талантов. И как-то мне обилие моих «талантов» сильно мешает быть этой самой домохозяйкой. Из меня ведь тоже пытались сделать гения. Успеха частично достигли: у меня выросло самолюбие гения, с ним я обрела проблемы с общением и решением простых и регулярных задач («не моего полета»).
И тут мне захотелось сказать: Да! Да, я хочу, чтобы мой ребенок был серой личностью!
Если честно, я устала от поколения «гениев». Я смотрю на своих бывших одноклассников и вижу, как «талантливые девочки» меняют «талантливых мальчиков», но ни с кем не могут ужиться. Как эти талантливые девочки откладывают рождение детей, чтобы не губить свой талант. И как потом этот талант мешает им принять ребенка таким, какой он есть, — обычным, не гением. Как они всегда сравнивают его с собой и в ужасе замечают, что не читает он в три года. Как превращают жизнь своих детей в бесконечное соревнование, чтобы были не хуже них самих в детстве или соседских. И вырастают они серенькие и измученные властью талантливой мамочки. А если их дети выберут иной путь? Если захотят быть… домохозяйкой? Мороженщиком? Технологом? Хлебопеком? Садовником?
Я наблюдаю за серенькими личностями, и почему-то мне они нравятся все больше и больше. Не обладая большим самолюбием, они часто достигают многого. У них больше поле выбора: от них не требуют высот. У них есть право на ошибку, право быть не идеальными, право быть посредственностями. Они чаще счастливо выходят замуж, не конкурируют с мужем и детьми за лучший кусок и самое мягкое одеялко. Не отлынивают от обыденного труда. И потом, кто-то же должен обслуживать всех этих гениев. Печь им хлеб, лечить их, воспитывать их детей. Просто быть хорошим, уважаемым профессионалом, который знает свое дело.
Маша выходит из другой двери и вручает мне аппликацию. Три ровненько наклеенных ствола березки и пластилиновые листики.
— Это «Березовая роща» Куинджи, — разъяснила педагог.
Маша светилась. Я похвалила картину.
А муж не оценил.
— А что именно сделала здесь Маша?
— Э-э, не знаю. Меня туда не пустили.
— Возьми клей, ножницы и научи ее делать это сама.
Я надулась. Он жалеет деньги на ребенка! Можно подумать, у меня много времени делать с ней аппликации и рисовать, когда второй маленький на руках!
А ночью я вспомнила себя. Как хвалили мое пение педагоги. Как я солировала в музыкальной школе. Как мне играли на фортепиано, как аплодировал нам зал. Как умножались грамоты на стене. А потом, в двадцать лет оказалось, что работать я не умею. И я поняла: если в 3 года ты рисуешь Куинджи — есть риск, что в 23 года ты будешь рисовать героиновые глюки, а в 33 — картинки на приеме у психотерапевта. Потому что в 3 года ты должен научиться самостоятельно надевать штаны и есть, а не рисовать. А что получается? Тебя оденут, накормят, за руку отведут к педагогу, нарисуют с тобой картину, споют с тобой песню на конкурсе, будут аплодировать тебе, будут выставлять твои работы на выставках. Боже, если бы можно было запретить эти выставки и эти аплодисменты! Потому что ты вырастешь с ощущением, что тебя всегда будет вести за ручку хороший педагог и тебе всегда будет аплодировать зал, и у тебя всегда будут  множиться эти грамоты на стене, сами собой, почти без усилий, за деньги родителей.
Только не будет этого больше. В универе ты будешь валять дурака — потому что «отпустило», потому что больше никто не принуждает и не ведет за ручку. Кое-как доучишься. Потому что учиться самостоятельно тебя как раз не научили! (Боже, спасибо, что в моей жизни были плохие учителя и их было больше, чем хороших! Я все-таки научилась учиться сама!).
А потом — попадешь в ловушку кризиса 25-летних. Потому что вместо хорошего педагога тебя ждет плохой начальник, вместо аплодисментов зала — едкие сплетни коллег. И главное, выясняется, что все те успехи, что ты показывал в детстве, характеризовали не тебя, а твоего хорошего учителя. Он был профессионалом, а не ты. Ты — ноль. Ну, в крайнем случае, единичка. И теперь надо как бы жить с нуля. Те профессиональные навыки, которые наши предки, набивая шишки, получали в 10-14 лет, мы получаем в 30.
…В кружок Машу мы отдавать пока что не стали. Через полгода фонематический слух появился у Маши сам собой — она стала называть за обедом слова и сама перечислять, какие в них есть буквы. Потом стала читать слова на упаковке сока, сметаны и сыра. А как-то, когда я варила борщ, она взяла лист бумаги и написала разборчиво и в правильную сторону: «Маша». А потом — «мама», «папа» и «баба». Я ее этому не учила, в садик она не ходит. Просто она листала книгу, где эти слова написаны большими буквами. А потом стала повторять эти буквы на бумаге.
Она просто работала. Как серенькая личность. И мне не важно, что сделала она это «рано». Сделала бы на год позже — ну и пусть. Главное, она сделала это сама, без натаскивания. Березы пока не рисует. Не знаю, станет ли она как Куинджи — это ее дело. По крайней мере, она обязана научиться сама надевать ботинки и куртку. Остальное она мне не обязана.
И — смените, пожалуйста, лозунг. Не каждый ребенок — гений. Каждый ребенок — потенциальный профессионал. Но это не звучит. Непопулярно. У нас привыкли перевыполнять планы и делать пятилетки в четыре года. Но вспомните, что стало с освоенными тогда землями. Где они сейчас? Нужны ли они и нужны ли были те рывки и те усилия? Но появилось новое поле непаханое, новый смысл жизни — Дети. Освоить это поле быстрей!..
Нет, я не против кружков. Очень даже за, но позже и когда ребенок сам выберет и будет способен работать, действительно работать над своим талантом, а не только быть руководимым. Но я хочу поддержать тех, у кого нет денег или возможности отдать детей в кружки. Мне кажется, что мы с вами ничего не теряем. А может, и приобретаем.